Народжена серед якудза

Нещодавно в Америці черговим бестселером стала книжка японки Шоко Тендо "Місяць Якудза". З цього приводу авторка надала інтерв*ю, звідки і взято більшість наданої інформації.
Кафе де Паріс в Токіо вщерть набитий японськими жіночками, які без перестану п*ють каву і сміються посеред типу-французької мебелі. Шоко Тендо вишуканими рухами підносить сигарету до канделябру і запалює її.
Вона знає, що при бажанні могла б декількома словами вигнати усіх із зали. Руки та кожний інший сантиметр її тендітного тіла вкритий "фірмовими" татуюваннями японського гангстера.
Але натомість вона дуже обережно намагається приховати свою справжню сутність, тому навіть не дивлячись на літню спеку, закриває тіло з голови до п*ят блузою кольору бузку з довгими рукавами і джинсами. Цими днями вона наче революціонер - покинувши життя якудзи, вона стала першою жінкою, яка порушила кодекс мовчання і заговорила про жінок у кримінальному світі.
Саме ця жінка видала власний мемуар-бестселлер, який шокував усю Азію яскравими подробицями її життя та відношення до сексу, наркотиків та жорстоких коханців у світі якудза.
Перше питання, яке проситься саме собою:
- Чому ви досі живі?
Як відомо, зазвичай, будь-який вид зрадництва означає покарання у вигляді смерті. Тим більше в світі особливо жорстоких якудза, які, як відомо, навіть за найменшу помилку можуть відрубати пальця на руці.
- Так, це питання мене дійсно непокоїло деякий час, - розповідає Тендо. - Але, гадаю, мене не вбили через те, що в книзі я описала лише особисто своє життя, тобто спиралась на власний досвід, ніяким чином не торкаючись інших людей, а отже й не визначаючи їх винними у будь-яких злочинах.
Так, їй постійно погрожують по телефону, але 39-літня Шоко не шкодує про власне рішення піти й написати книжку.
- Я мусила зробити вибір, аби визначитися у своєму житті. Люди в Японії за кілометр відчувають таких людей, як я. Але я дійсно хотіла змінитися, і єдиним шляхом було стати чесною по відношенню до себе і всіх.
Тендо має власний стиль, який не можна скопіювати. Годинник "Гермес" у поєднанні з бейсбольною кепкою вона так і називає "мішаниною". Все це вона використовує аби якомога більше відрізнятися від її минулого образу - образу Якудза. Та їй все ще складно знайти довіру й підтримку у звичайних людей.
Оголення власних спогадів через книгу дало змогу Шоко Тендо визначитися з тим, хто вона є насправді.
- Я ненавиджу якудза, бо я бачила на власні очі всі ті жахливі речі, що вони роблять. Але я любила свого батька, навіть не дивлячись на всі його злочини. Він виростив мене, і в мені тече його кров якудза.
Понижуючи свій голос, аби хлопець з ірокезом за сусіднім столиком не почув, Тендо розказує, яких страждань їй довелося пережити в дитинстві. ЇЇ батько був головою синдикату якудза "Ямагучі-гумі". Вона пам*ятає, яким "великим босом" він був - коли Шоко було 6 років, вона відкрила двері і знайшла там гангстера, який стікав кров*ю. Він закривав скриньку, в якій лежав його палець, що його би все одно відрубав йому батько Шоко.
- Він був батьковим підлеглим, який зробив щось не так. Батько почав бити його. Я не могла повірити, що тато досі був злий на нього, навіть після відрубаного пальця.
Тоді Тендо сховалась за спиною матері, назавжди запам*ятавши батька як жорстокого тирана Яцухіро Тендо.

Десятий рік їй дався більш ніж складно. Вона кинула школу і вступила в банду.
- Суспільство нас все одно не приймало, то що нам було втрачати? Цим я тоді керувалася. В 16 років її життя круто змінилося. Саме тоді батьків бізнес розвалився, залишивши по собі величезні борги. Кредитори забрали їх будинок, викинувши усю родину на вулицю.
Поки Тендо п*є свою каву, я здивовано помічаю, що ніхто її не впізнає. Треба віддати належне, що все це завдяки їй поведінці - майже не рухаючись вона зовсім не привертає на себе увагу. Вона повільно зітхає, і продовжує свою історію.
Після банкрутства батька, коли вона опинилася на вулиці, увагу якудза привернуло її тіло. Дуже скоро вона стала проводити більшість часу проводити в дешевих готелях з погодинною оплатою та неоновою вивіскою.
- Якщо я не приймала наркотики або не займалася сексом, то, ймовірно, слухала їх історії про те, якого болю і кому вони завдали сьогодні. Але їх жорстокість не обмежувалася їхніми розповідями. Свою поведінку по відношенню до мене вони пояснювали тим, що гадали, наче я їх якимось чином обманюю.
Тендо виявилася непередбачуваною жінкою. Я зрозуміла це, коли вона почала розповідати про своє вирішення після 20 років зробити іредзумі - татуювання всього тіла.
- Я не могла більше терпіти цього, тому кинула наркотики, вирішила більше ніколи не вступати у зв*язок із чоловіками якудза і пішла в тату-салон.
Згідно традицій якудза, татуювання усього тіла символізує належність до клану, а також, якщо татуювання займало більше ста годин, значить, що людина може протистояти болю. Оскільки Тендо не могла втекти від своєї належності до клану, вона пішла на самий непередбачуваний крок її життя.
- Я показала у всьому світі, яка в моєму тілі тече кров, віддала належне якудза і нарешті взяла своє життя в руки.
Окраїна міста Сугамо у північному Токіо не може похвалитись наявністю таких закладів як Кафе Де Паріс, але саме в ньому розташований пачінко-салон татуювань "Клуб Нью-Йорк". Пачінко є різновидом японського пінболу, в який грає вся країна. Тендо була вимушена працювати тут по 16 годин, розважаючи місцеву публіку, аби стати незалежною.
Коли ми виходимо на вулицю зі станції метро, вона вказує пальцем, де саме розташовано цей клуб, але прийшли ми сюди через те, що неподалеку заховано попіл її батьків. Її тато помер у 1997, так і не зумівши оправитися від банкрутства й смерті жінки, яка загинула 6ма місяцями раніше нього.
Коли ми приходимо на кладовище, я питаю її, що саме вона каже у своїй молитві.
- Я дякую батькам за те, що вони мене створили такою, яка я є. Мого батька - за твердість, а матір - за віру в себе.
Зараз Тендо є матір*ю дворічної доньки Комачі, яка з*явилася внаслідок несерйозної інтрижки з фотографом. Але Шоко вирішила стати одиначкою, знаючи, що одинокі мами - ще одна група людей в Японії, яку не дуже поважають. Чи любить вона йти проти суспільства?
- Взагалі-то зараз я пишу свою другу книжку, про те, як бути матір*ю-одиначкою. Я не намагаюся шокувати людей. Мені просто здається, що в своєму житті я бачила більше, ніж багато інших японців, і цьому я маю завдячувати саме якудза.
Вона сподівається, що після написання книги багато людей змінять свою негативну думку щодо дітей без батька.
- Для мене нема нічого краще, ніж бути мамою для моєї Комачі.
Повертаючись назад у місто, я помічаю, як Шоко поправляє рукав, аби не було видно татуювань.
- Я роблю це автоматично, навіть не помічаю вже.
Коли ж ми сіли у транспорт, я спитала її про майбутні плани.
- Я не певна. В мене так багато планів. Але серед найперших, мабуть, стоїть пошук ввічливого відповідального чоловіка, з яким можна було б прожити життя.
-------

В уяві кожної люди якудза - це людина, яка є членом організованого синдикату із власним кодексом честі в Японії. Деякі позиціонують їх як самураїв нового покоління, що є нащадками середньовічних ошуканців та злочинців. Ще років зо двадцять назад якудза займалися бізнесом, пов*язаним із проституцією, наркотиками та грошовими махінаціями. Вони створювали офіси в центрах міст і не соромилися писати свої прізвища на стінах.
Їх уявлення про життя раптово змінилося, коли весь їх бізнес виявився нелегальним. Багато якудза, не знаючи іншого виходу, стали застосовувати зброю. Японці шоковані тим, як багато вуличних стрілок відбувається зараз на вулицях міст.
Але разом із тим якудза розумнішають. Тепер найбільший вид прибутку складає робота із цінними паперами, нерухомістю та фінансами. Саме тому якудза все більше зацікавлені в кваліфікованих кадрах. Молодь же Японії навпаки бачить, що країна не може запропонувати їй достойної роботи, і тому йде до якудза. Але не всі розуміють, що це значить, уявляючи постійну роботу з зарплатнею і страховкою. Насправді ж ті, хто хоче бути якудза - дуже виважені, але й жорстокі люди.
Поліція мала дружні зв*язки із якудза до 1992 року, коли внаслідок кривавої бійні загибло багато цивільних людей. З тих пір якудза вимушені ховати свій бізнес і тікати від переслідувань зі сторони поліції.
За матеріалами Агенства Рейтерс, газети Guardian, тижневика MarieClaire.