Смерть як привід для щастя

Існує один досить алогічний факт - коли людей просять задуматися над можливістю власної смерті, вони стають навіть щасливішими(чи то пак веселішими), аніж були до того. Так, принаймні, пишуть у листопадовому номері Psychological Science(шукай заголовок десь тут). Дослідники вважають, що це є такою психологічною відповіддю імунної системи людини - коли наші думки пов*язані із власною смертю, наш мозок автоматично шукає і знаходить причину для нових, радісних почуттів. Такий механізм, як здогадуються науковці, допомагає захистити нас від постійних депресій та паралізуючих відчаїв.

Таким чином можна пояснити зрушення у сторону більш позитивних емоцій та розумових процесів по мірі старіння людей та їх наближення до смерті, а також неприродно позитивний світогляд у безнадійно хворих людей. І хоча це виглядає просто як небажання думати про смерть, насправді все інакше, вважає Натан Діволл.
- Справа не в тому, що "Я знаю, що помру, але намагаюся впевнити себе у протилежному". Люди просто не підозрюють про гнучкість власної свідомості та способу мислення. Тому коли люди піддаються серйозним загрозам власному життю, як наприклад усвідомлення скорої смерті, вони з ними так чи інакше борються, навіть якщо не підозрюють про це.
ДіВолл, відомий психолог з університету Кентуккі, та Рой Бойместер, з університету Флориди, перевіряли цю теорію - так звану "теорію управління страхом" - на серії експеріментів, до яких було залучено 432 студентів-волонтерів. Одній половині запропонували написати про свої думки відносно власної смерті, а іншій - відносно зубного болю. А потім визначали підсвідоме відношення до конкретних речей, запропонувавши закінчити на власний розсуд такі слова як радість та злість. В англійській мові ці слова схожі на нейтрально емоціональні "поштовх" та "кут нахилу", що давало змогу зробити деякі висновки щодо психологічного забарвлення характерів опитаних.
Так студенти з групи "Вмирання та смерть" направили всі свої емоції у позитив, принаймні, підсвідомо. І якщо результати щодо оцінки психологічних станів опитуваних з обох груп були приблизно однакові, то в тесті на словесні ребуси група "Зубного болю" виявила набагато менше позитивних емоцій. Це підтверджує теорію ДіВолла про те, що думки про загрозу життя штовхають свідомість на особистісний захист за допомогою позитивних емоцій.
- Коли ти просиш людей описати емоції щодо власної смерті, вони, звичайно, спочатку кажуть про власний страх та нехтування такими думками. Однак потім у них з*являються приємні думки про те, що вони зустрінуть свою бабусю чи будуть поряд з Богом, - розповідає ДіВолл.
- Якщо теорія ДіВолла здається вам надто нереалістичною, аби приймати її до уваги, подумайте про те, що відсоток людей, котрі прямо зараз ведуть боротьбу зі смертю, дуже малий, а от тих людей, що помруть на деякому етапі свого життя - 100%, - коментує Даніель Гілберт, професор психології з Гарварду. - Ми всі живемо і думаємо, на відміну від звірів, "О Боже, це ж має колись скінчитись!". Такі думки вселяють побожний страх за власне існування, який наслідує нас кожного дня в тій чи інакшій степені. Тобто наш імунітет виробляє позитивні емоції не через страх смерті, а саме через факт раптового усвідомлення смерті та її неминучости.
Продовжуючи власне дослідження, ДіВолл намагається зрозуміти, чи має його теорія відношення до інших депресивних факторів, що зустрічаються нам у житті. Він вважає, що цей механізм відноситься саме до здорових, а не постійно депресивних людей, і працює як алгоритм відштовхування суїцидальних та аналогічних думок під час серйозних життєвих невдач(особливо коли вони падають всі разом надто важким вантажем).
- Людям дуже складно постійно залишатися в поганому настрої, і цей механізм є однією з причин, чому так відбувається, - каже ДіВолл. - Припустимо, якби це було не так. Тоді б нам було набагато складніше боротися із власними невдачами, адже ми б весь час думали, як же нам таки погано!
Тому, якщо здорова психоімунна система є знаком доброго самопочуття, то можливо недостача природних можливостей боротися із власними невдачами може означати слабе розумове здоров*я. Але, звичайно, не все так просто. Довготривала депресія не обов*язково мусить означати невміння пристосуватись до життя. Інколи це просто називається Юність.

Не знаю, чи треба бути психологом, аби дійти такого висновку, але на мою думку, все набагато простіше. Коли ти зустрічаєшся із смертю - в обличчі улюбленого домашнього звіра чи близької тобі людини, то через деякий час після смерті ти розумієш, наскільки взагалі всі твої проблеми незначні у порівнянні з тим, що колись твоє життя закінчиться. А, маючи можливість тверезо, зверхньо чи з будь-якого іншого ракурсу глянути на власні проблеми, хіба не стає легше і спокійніше на душі, і впевненість від нових, більш, скажімо так, раціональних думок хіба не додає більше оптимізму?

За матеріалами Time.com(у партнерстві з CNN)