Гавкун

12 вересня
Я побачив сьогодні собаку, який мені сподобався. Гуляв на 14й вулиці, і помітив, як він йшов через дорогу. А потім встав навпроти церкви(не знаю, чи був той собака релігійним... ну так чи інакше, він таким не здавався), і прислухався до вітру. Раптово підняв вуха, насторожився і звернув увагу на хлопця, який вигулював свого малого цуценяту. Гавкун, що мені сподобався, підбіг до них і почав їх обнюхувати. Хлопець посміхнувся і погладив його за вухом а потім потріпав по голові рукою, доки той продовжував знайомство із цуциком.
Чому для цього хлопця це так просто - взяти і погладити чужого собаку? Можливо тому, що в нього теж є собака, тому він не соромиться і не нервує, будучи поряд із іншими псами. Він не думає про те, що має справити гарне враження на них. Я був упевнений, що мій гавкун сприйме це як трохи грубий жест з боку хлопця, однак він зовсім не видавав подібних емоцій. Таким чином, я зовсім розчарувався і вирішив сьогодні не говорити йому просте "Привіт!". Подумав, що буде жалюгідно, якщо я підійду і стану поруч, очікуючи, доки той хлопець закінчить пестити собаку. Тому я просто пішов.
Пізніше я повернувся, щоб перевірити, чи залишився там мій Гавкун, але його там не виявилось.
17 вересня
Чим більше я думаю, тим більше впевнююсь, що міг би стати гарним другом для того собаки. Я просто чудово вмію кидати палиці, і, клянуся Богові, я би грав з ним кожного божого дня доки ми обидва би не втомлювались. Я не багатий, але я міг би собі дозволити купувати собаці їжу та ліки. Я шукав цього собаку, бо був як ніколи впевнений, що коли його побачу, я, без сумніву, піду й познайомлюся з ним.
20 вересня
Я знов бачив того собаку. Він ніс повідець у роті, і з вухами, загнутими назад, рухався по 14й вулиці, винюхуючи якийсь слід. Я перетинав вулицю, коли помітив його, і я дійсно хотів піти і попестити його трохи, і розповісти про свої почуття, але я встав наче паралізований. Що я мушу йому сказати? Можливо треба спробувати трохи з ним пограти, посвистіти і дати йому понюхати руку, або відразу сказати йому правду?
"Я дійсно хочу бути твоїм другом, песику, і хочу забрати тебе додому, помити і нагодувати, а потім бігати з тобою по подвір’ю на протязі усього життя".
Але гавкун мене б мабуть не зрозумів, а я б виглядав дурнем. І я просто стояв там, як завше дивлячись на собаку, що зникав, повертаючи на іншу вулицю.
26 вересня
Я знаю багато з вас зараз це читають і питаються: "Що ти такого особливого знайшов у тім собаці, що так через нього переживаєш?"
Якби ви подивились в його очі, ви б мене зрозуміли. Він має найвиразніші очі, і вони завжди трохи сумні, наче просячи, аби хто-небудь взяв його за передні лапи і пішов з ним, начебто танцюючи.
А ще мені подобається, як цей собака себе подає - він такий гордий, незалежний. Інколи він носить із собою повідець, однак завжди тримає його у роті, наче він сам собі хазяїн. Часом мені здається, що, можливо, зараз він йде собі додому, і живе там сам, сплачує рахунки за житло, відносячи гроші в роті прямо в ощадбанк. Він виглядає таким розумним і милим, але на обличчі в нього завжди є відтінок смутку, і кожного разу, коли я бачу, як він сам йде по вулиці, я думаю, що міг би приєднатися до нього, і ми йшли б у ногу до його невеличкого житла, і я б допоміг йому дістати їжу з верхніх полиць, до яких він не може дотягтись через свій малий зріст.
Я просто відчуваю, що я не стану щасливим, доки не знайду в собі сил піти і познайомитись із цим собакою.
30 вересня
Сьогодні я майже заговорив із моїм Гавкуном. Просто тинявся вулицею, як я це часто роблю, і раптово побачив собаку. Він виходив із-за садильного будинку, і раптово мене кинуло в холодний піт. Я цілу годину думав, що і як я йому скажу, коли таки його зустріну, і тепер цей собака був прямо навпроти мене, що я мусив робити?
Я глибоко вдихнув повітря і попрямував до собаки, і коли я вже був на відстані витягнутої руки, щось всередині зупинило мене, і я не зміг. Собака дивився на мене зо хвилину своєю симпатичною мордою, а потім повернувся у пошуках джерела нового запаху.
Чому я так соромлюся, коли знаходжуся поряд із цим собакою? Я розмовляв із мільйоном псів, давав їм солодощі і дружньо хлопав по спині, але цей був іншим, і мені важливо, щоб усе пройшло ідеально. Чого я боявся? Чи може собака відмовити людині? Я не знаю.
5 жовтня
Цікаво, що він зараз робить. Інколи я гадаю, чи потрібні йому прогулянки? Сьогодні я, насвистуючи і копаючись у кишені у пошуках ключів міркував, що було б добре, якби мій Гавкун прибіг до мене і попросив піти на прогулянку.
Я розповів про свого Гавкуна другові, але він, схоже, так і не зрозумів, наскільки це є важливо для мене. Я зізнався, що я соромився його попестити, а він сказав: "Це ж усього-на-всього собака!" З однієї сторони, він був правий, але він просто не міг знати, які я маю почуття. Він сказав, що просто я сором’язливий, і я змінюся коли виросту. Але ж на це можуть піти роки. А якщо до того часу собака помре, і я втрачу свій шанс?
7 жовтня
Сьогодні я їхав з татом з овочевого магазину в його машині, і ми проїжджали через той майданчик на 14ій вулиці, на якому я провів так багато часу, спостерігаючи за навколишнім світом. Я відчував, що моє серце зупиниться, якщо я побачу свого Гавкуна, тож я намагався сидіти з заплющеними очима, доки ми їхали по цій вулиці. Але коли ми зупинилися перед світлофором, я випадково відкрив очі і побачив його.
Я попросив батька трохи зачекати, і мені довелося пояснити, що я хочу хвилинку подивитись на цього собаку. А він сказав щось на кшталт: "Нащо тобі цей бісів пес? У нас таких сотні в районі" Все що я міг відповісти, було:
- Не таких як цей, тату.
Але він зупинив машину на узбіччі і сказав:
- Добре, йди пограй зі своїм собакою, але швидко.
- Ні, ні! Продовжуй їхати, він мене побачить!
13 жовтня
Я знов побачив того собаку. Він виглядав таким щасливим! Грав із іншим собакою, вони казилися і займалися усілякими пустощами, наприклад, дерлися за літаючу тарілку. Я не знаю, кому вона належала, але мені подобалось думати, що мій Гавкун приніс її зі свого житла.
Я відчув, що трохи ревную через те, що хтось інший грає із моїм улюбленим собакою, але потім я відчув провину. Невже я хотів, аби собака був сумним лише тому, що я не той, хто робить його щасливим? Якби я дійсно за ним наглядав, чи не все одно б мені було яким чином він щасливий? Думаю, я просто був ображений на себе, бо не розповів собаці про свої почуття.
17 жовтня
Я пообіцяв собі, що поговорю із собакою сьогодні ж, інакше більше ніколи не піду на 14у вулицю. Я взяв бісквіти і пішов на своє звичне місце біля церкви. На мій подив, собака вже був там, наче чекаючи на мене. Ми зустрілися поглядами, і собака, який мені подобається, почав наближатися.
Заїкаючись, я промовив: "Привіт, собацюро..." і дав йому солодощів. Гавкун обережно взяв бісквіт із моїх рук і поклав біля моїх ніг. Потім промовив щось на кшталт "Гарф", и швидко побіг геть.
Я зрозумів, що це був кінець.


Цю історію я прочитав на SomethingAwful.com, і вона мене так зачепила, що я не втримався і виклав її тут. Зараз я веду перемовини з автором, бо хочу дізнатись, чи це є літературний твір чи власні переживання. В інтернеті, де кожен намагається зацікавити інших власною особистістю, такі публікації, щирі, відверті, нехай можливо трохи несерйозні - велика рідкість.